Джалізовий соварій

  • записи
    54
  • коментарів
    5
  • перегляди
    7 912

Малий токарний, історія і емоції

Zalizovskiy

942 перегляда

Точити я хотів завжди.

Скільки себе пам'ятаю, завжди тягнуло до станків. Старався зрозуміти їх принцип роботи, особливості, характер, чи що. А особливо привертали увагу токарні.

Коли мені було років з 9-10 у нас перебудовували школу. Стару майстерню барахолили, переносили на інше місце. І я мав можливість на протязі кількох днів крутити ручки, як я тепер розумію ТВ-16. То була магія. Я мало що розумів, але точність станочної механіки добряче засіла в дитячих мізках. Пізніш, коли заходив до дядька чи товаришів на завод, я годинами спостерігав як засмальцьовані і часто напідпитку дядьки "давали план". Лунали слова "брак", "десяточка", "припуск", "лімб" і т.п. 1К62, за якими працювали дядьки були для мене якимись космічними агрегатами.

Але вперше за станок я став випадково. Мій колишній шкільний товариш закінчив ПТУ і в кінці 80-х розпочав трудову кар'єру. Працював він токарем, та ще й за модним тоді ЧПУ станком, здається болгарського виробництва. А у мене виникла потреба проточити якийсь валик. Звичайно ж я пішов до Вітьки. Він з радістю взявся за роботу і через десяток хвилин деталь була готова. Добре пам'ятаю, як світлодіодні цифри на УЦИ перетворювалися в реальні розміри моєї деталі. А потім товариша кудись позвали. Він півжартома кинув "- Ти тут експериментуй, я щас...". Я ж сприйняв фразу буквально. Швидко розібрався з маховичками, кнопки вмикання приводу патрона і переходу з програмного в ручний режим я запам'ятав раніше. Зараз я розумію, що швидкість обертання шпінделя була завеликою, але тоді я лише зачаровано дивився, як з-під різця виходила гарна рожева стружка, відразу завивалася і синіла в лотку під станком. Логічність керування і точність рухів захопили мене так, що я не зчувся, як спустив всю деталь в стружку. Це засмутило мене, адже я ніц не розумів, як вставити нову заготовку в патрон. З горя я почав обережно тикати кнопки на консолі. При переході в програмний режим станок сказав "Псс!!!", кулачки патрона розвелися, з його нутрощів виліз металевий циліндр, різець зобразив з нього якусь втулку, відрізав її і станок знов затих. "- Ага!" подумав я. Ще одне натискання кнопки на консолі, циліндр знов в патроні. Я швиденько давлю аварійний грибок і станок затихає. Перемикаю в ручний режим і насолоджуюся своєю владою над станком. Через пів години Вітька чухає потилицю і розмірковує над тим, як списати зпиляну мною в стружку заготовку довжиною щось зо три метри.

З того моменту пройшло багато часу. Але чарівне відчуття, яке відчуваєш коли заготовка стає деталлю не забулося.

Кілька разів я задумувався над покупкою власного токарного. Але тверезо прикинувши, приходив до висновку, що для моєї сім'ї то занадто. Грошей тих я точно не відіб'ю, а куди приткнути навіть10кгрн питання не виникало. Так-так, сімейство, господа, болячки та інша суєта.

Отож я трошки заспокоївся і прийшов до рішення, що якщо потрібен токарний, то або саморобний, або ніякий.

А моя новітня токарна історія почалася з оцієї теми:

 


3


0 коментарів


Немає коментарів для відображення

Створіть акаунт або увійдіть для коментування

Ви маєте бути користувачем, щоб залишити коментар

Створити акаунт

Зареєструйтеся для отримання акаунта. Це просто!


Зареєструвати акаунт

Увійти

Вже зареєстровані? Увійдіть тут.


Увійти зараз