Лідери

Складається з 4 частин + є купа різних втулок і направляючих які підходять к цьому виробу Може хто зацікавлений - пишіть Штука дуже важка ,+-250кг

Після того, як я зломав перший різець в токарному, постало питання як і чим його точити. Першого постраждалого я з горем пополам заточив на Точильці. Але швидко зрозумів, що чахоточний движок і електрокорунд це не для твердосплаву. В спадок від дідуся мені залишився насос БЦ-1.1-18-У1.1. Як насос він був так собі, а от як на донора я на нього поглядав не раз. Одного дня я таки взявся за болгарку і відпиляв йому кожух крильчатки. Потім в такому стані він провалявся з пів року. А згадав я про той оцупок лише з появою токарного. Поміняв підшипники, Затиснувши на розжим в токарний передню кришку ліквідував сліди відрізання і вивів площину. Постало питання як те добро закріпити, адже ніяких лап у движка не було. Вирішив питання я характерним для себе способом, використавши те, що було під рукою. Під рукою на той час опинилися обрізки 20мм ламінованої фанери. Захист я позичив у точильця, пускові і робочі конденсатори використав штатні. Лише замінив термореле на кнопочний вимикач. Вийшла ось така конструкція: Оправку купив на базарі, готову. Вал двигуна прийшлося обробити болгаркою, він там 17мм в діаметрі. Круг поставив із загашників - обпилок 150-го 63С. Планую замінити на 180 або 200мм. В коробці під двигуном конденсатори. Залишилося зробити освітлення і підручник. Парочка трударів:

На роботі часто доводиться розраховувати довжину заготовки для згинання деталей. А так як у наших конструкторів систематично виникають проблеми із проектуванням чогось складнішого ніж два перехрещених дрючки, то треба брати ініціативу в свої руки. Більшість радянської літератури про згинання листових матеріалів добряче заморочена, щедро пересипана теоретичними викладками пополам із емпіричними таблицями. Не дивно, що наші конструктори систематично "дають в штангу". На щастя цікавий дядько, який крім основного профілю ще й музикою захоплюється, Olaf Diegel професор Оклендського університету, що в Новій Зеландії, на дев'яти сторінках розповів про те, на чому стопоряться наші конструктори. А я ділюся з вами цією інформацією: Олаф не обмежився теоретичними викладками і написав калькулятор, який досить точно рахує необхідні нам довжини (посилання).

Буквально кілька секунд, як я різав дистанційну шайбу. Різець саморобний, рапід, ширина десь зо два-три міліметри.

Після того, як патрон став на своє місце, залишилося доробити ще одну дрібницю. У бабці позаду, між шківом і заднім підшипником світилася чимала діромеха. Штатно там повинна бути шліцова частина другого фланця. Якого у мене не було. Але у мене залишилися обрізки того, з якого я робив планшайбу. І в мене проскочила думка "- А може спробую її порізати?". Видобув із своїх запасів брусочок рапіду, заточив його як умів, зобразивши відрізний різець. Вийшло так собі, але за кілька спроб я підібрав більш-менш вдалі кути. Залишок фланця взяв на розжим, за кромку 4-5мм шириною. Акуратно, помаленьку, попердюючи, але станочок різав! Не сколупував голочки, а давав нормальну стружку. Діаметр фланця в тому місці становив десь з 70мм, метал був трошки прикалений, що ускладнювало задачу. Подавав я помаленьку, але фланець в кінці-кінців здався. Я обнаглів, запхав в патрон якийсь шмат кривезної труби і спробував різати його. Не те щоб ідеально, але я його відрізав. Я не очікував, що моя саморобка от так відразу буде хоч якось різати досить незручні заготовки. Це було вельми мотивуюче. Відразу згадалася цитата: "Для вузла кардана то непринципово, але це зменшить допустиме радіальне навантаження та жорсткість Вашого вузла. Пластик точити і то легенько." звідси Обрізок труби я трохи розточив зсередини, обрізок шліців трохи підторцював отримавши такі супердеталі: Обрізок труби став своєрідною дистанційною втулкою, одним боком вперся у внутрішню обойму заднього підшипника, за ним стала шліцова шайба. Її підтиснув шків. Діромегу вдалося затулити.

Мітчика я переміг. Ціною роздовбаної шліцової. Але постраждала вона лише естетично. Міцність тої досить дебелої залізяки не була порушена. Зібрав те господарство: спочатку залишки шліцової, на неї лягає заготовка планшайби, яка одночасно сідає на циліндричну посадку шпінделя. Знову шпилькою все це господарство стискаю шпилькою, затягую гвинти в отворах, де щойно нарізав різь і приварюю шліцову до заготовки планшайби. Так як навантаження на зварку буде невелике, фактично лише частина обертального моменту, то роблю три відрізки шва по півтора сантиметри довжиною. Варити незручно, оперую фактично в щілині шириною трохи більше 10мм. Але я справився. Ще один момент. Заготовку планшайби спеціально брав із низьковуглецевої сталі, щоб не загартувалася при зварці. Викручую вже непотрібну шпильку і починаю дерти: Кути заготовки трохи зрізав болгаркою. Це полегшило роботу, але все одно для станочка процес став випробуванням. Яке він з честю витримав. Заготовка з-під газорізу, мала кілька твердих включень, які майже відразу скололи пластинку на різці. Перевернув її і продовжив роботу. Поступово почали проявлятися контури планшайби: Відео процесу: Ще трошки роботи і маю гарненьку планшайбу, на яку щільно, але від руки сідає патрон: Розмічаю і свердлю отвори, прикручую патрон і маю: Пізня ніч, стомився ледь з ніг не падаю. Але не втримався, затиснув якийсь обрізок труби, проточив. Точить!

Щоб закріпити патрон на шпінделі, необхідно до чогось причепити планшайбу. Звичайно, кортіло просто приварити на кінець валу шмат заліза і проточити його. Але тоді передня бабка фактично стає нерозбірною, якщо витягти вал з підшипниками з корпусу теоретично ще можна, то зняти передній підшипник і його кришку - ніяк. Тому це не наш метод. Вирішив використати шліцову частину фланця кардану, який в мене був. Планшайба буде зафіксована від радіального переміщення тугою посадкою на циліндричну частину шпінделя (яку треба проточити), а від провертання будуть страхувати шліци, які будуть піджиматися додатково гвинтами. Крім того, шліцова частина буде впиратися у внутрішню обойму переднього підшипника, додатково посилюючи усю конструкцію. Не полінувався, виставив співвісність супорта і бабки. Базувався по корпусу бабки, площина прилягання передньої кришки пласка і рівна. Отож, спочатку проточую циліндричну посадку для планшайби: Вибачайте за якість, фотографував на упаковку від жигулівського масляного фільтра. Видно картонний пильник, це я так пожалів передній підшипник. Далі одягаю на залишки шліців фланець, притискаю його шпилькою крізь прохідний отвір шпінделя. Торцюю: До фланця притискаю і прихвачую зваркою по кутках заготовку майбутньої планшайби: Розточую в заготовці отвір по діаметру циліндричної частини, яку я проточив раніш. Для вас це все звучить банально, але я тоді наче на Місяць висаджувався: вперше працюю розточним різцем, вперше переточую різці для своїх потреб, ломаю їх, знов переточую. Проточив, розібрав те господарство, відрізав наварену заготовку. Болгаркою відрізав шліцову частину від фланця і обточив її: У мене з'явилися дві бази для планшайби. На циліндричну частину тугенько саджу заготовку планшайби, додатково притискаю її шпилькою і торцюю: Потім свердлю отвори в шліцовій частині, щоб затиснути її на шліцах. Нарізаю там різь М6 і ...вриваю мітчик. Наступних три години я його звідти виколупую.

Отож я переконався, що конструкція зліплена мною функціональна. Тепер треба наближати її до токарного в прямому розумінні. Наступна коштовна покупка після супорта - патрон. Зірок з неба я не збирався хапати, отож вдовольнився 80мм патроном. Спочатку я вирішив купити радянський, "із зберігання". Добре, що домовився з продавцем про можливість повернення. Два різних продавці продали мені дійсно нові, в консервації радянські патрони. Один псковський, інший не зміг ідентифікувати. Криві, косі, аклоголічні творіння. Як близнюки. Зроблені і зібрані аби як, просто щоб лежати в ящику з надписом "ЗИП". Вибачився, повернув обидва. І замовив найдешевший китайський, на (название сайта, их трех букв, который непроизвольно считается некоторыми, местом сосредоточения мошенников). Випадково натрапив на напрочуд адекватного продавця, який відправив патрон чи не швидше, ніж прийшла СМС від банку про підтвердження переказу. Приїхав дрібний патрончик, в акуратній коробочці, з зворотніми кулачками, ключиком, гвинтиками. Все рівненьке, без люфтів, змазане, акуратне. І майже на 1000грн дешевше, ніж попередники. Поніс його знайомому на призму. Той затиснув в нього щось рівне і наміряв якісь лічені мікрони биття. Потішився я із тої цяцьки і гайда займатися банальнішими речами. В той же день, коли приїхав патрон, сталася подія, яка для мене так само важлива, як для людства відкриття вогню. Я проточив свою першу посадку під шків. І він на неї сів. Щільно, так як треба. Мою горду мордяку можна було порівняти із мордякою первісної мавпи, яка попукуючи від страху але все-таки тримала гілку охоплену вогнем. Від провертання шків фіксується імпровізованою шпонкою зробленою із хвостовика свердла: Далі стало питання зменшення частоти обертання шківу. Треба городити контрпривід. Була зварганена наступна конструкція: "Голова" від болгарки, на неї нагвинчено залишки від дротяної щітки, на яку надіто шків від помпи жигуля, до якого через дистанційні шайби із компового вінчестера притиснуто наскрізними гвинтами шмат фанери. Фух, наче нічого не забув. Обрізки бруска внизу то підручник. Весь сетап: Це я із шматка фанери точу менший шків. Переробив трохи станину для мотора, вона стала виглядати так: Ці всі жертви задля зменшення частоти обертання шпінделя до 300об/хв. Сетап загалом: Як видно, фуганок, який я описував в блозі раніш, використано в якості "грузила". Все, приготування завершено, в наступній частині будемо точити.

Першочерговою задачею для мене було посадити шків на вал. Вал є симетричний, на обох кінцях має шліци. А от флянець у мене був лише один. Його шліцову частину я розраховував використати для виготовлення планшайби. Отож прийшлося обходитися "якось так". Для цього зібрав передню бабку по тимчасовій схемі - сам корпус закріпив поближче до різцетримача а вал перевернув, тильним кінцем до різця. Виглядав той сетап ось так: Видно, що бабка розташована практично по центру станини. Для кріплення в станині прийшлося просвердлити два отвори діаметром 14мм. На тильний кінець валу одягнув фланець, до нього притиснув фанерний диск, до якого пригвинчено жигулівський шків помпи/вентилятора. Все це добро стягнуте шпилькою, яка проходить через отвір в шпінделі. Фанерка з двигуном на кількох саморізах висить на столі натягуючи ремінь і я точу! Різець 20мм (по хорошому треба 18мм), сальника немає, стружка летить прямо на передній підшипник, оберти зависокі (700об/хв), вал прикалений але я точу! Різець прийшлося трохи перехилити підклавши бляшку під хвіст, бо вже надто високо стояв. Тим не менш, процес ішов впевнено і без тих негативних моментів, якими лякають токарів-початківців.

Опора кардану, про котру я вже згадував тут була проточена і виконувала роль шліфувального. Для цього я зробив фанерну планшайбу діаметром приблизно 300мм і обклеїв її шліфувальним папером. Приводилася в рух та машинерія від двигуна пральної машинки. Навесні цього року в барахолці я купив малу поздовжну від 1Е61М. У цього станка їх було дві на вибір - класичної компоновки і з швидким відводом різця. От останню я й купив. Розрахунок був такий: поздовжнє переміщення різця буду здійснювати звичайним способом, а поперечкою буде механізм швидкого відводу різця. Штатний (поздовжний) хід складає 140мм, по факту ~150мм, поперечний я надіявся отримати щось близько 100мм (ширина малої поздовжної 140мм). Передньою бабкою буде вищезгадана опора кардану, станиною... ммм... станину зліплю з чого прийдеться. Чим прийдеться виявився 160 швелер. Із нього була зварена ось така конструкція: Розміри видно які. Конструкція була відпалена, вірніш "зістарена". З кольору мінливості видно до якої температури я її грів. Час витримки - дві доби. А потім болгарка і "плоскошліф". Човгав я її кілька вечорів, але добився перепаду по площині близько 5 соток. Лише в кількох місцях залишилися ями до 0,15мм. А потім знов взяв в руки болгарку, дриль і інші низькотехнологічні інструменти. І вийшло ось так: Знов "плоскошліф", дремель, наждачка, імпровізовані шабери і т.п. Накладка з круговим вирізом крім гвинтів посаджена ще й на епоксидку. Усі ці жертви для того, щоб вийшло ось так: Так зробив привід поперечки: Прикидаю компоновку: В якості ходового гвинта використав шпильку М12. Гайка - саморобна, капролонова. Закріплена ось так: Проєм перед нею вибраний в чавуні - місце для підшипників і піджимних гайок. "Фрезерував" дремелем (гравером). Чесно кажучи, дивлячись на якість виготовлення малої поздовжної турбувався про те, щоб напрямок руху поперечки був строго перпендикулярний поздовжному, але обійшлося. Швиденько виготовив різцетримач: Із товщиною матеріалу стався деякий оверкіл - 20мм. Але що було - то було. Зато не погнеться. І таки так, подібний "оверкіл" трапиться не один. Завершив апокаліптичну картину стіл, куди я присандалив станину майбутнього токарного. Я того стола зробив раніше із дубових віконних луток. Стіл мав фатальний недолік, який відразу став його перевагою - він був важелезний. І рівний. Із шматка фанери, обрізків металопрокату і жигулівських запчастин на швидку руку був виготовлений кронштейн двигуна: В процесі виготовлення підкладки під корпус передньої бабки (так, опору кардана вже перехрестили!) закономірно дав в штангу, що для мене характерно. Дремель в руки і гайда: Товщина 28мм. Не зважаючи на непристойний вигляд, після "плоскошліфа" підкладка дотепно "плавала" на станині від легкого доторку. А після притискання відривалася з помітним зусиллям. Так само поводив себе і корпус передньої бабки. Особливо цікаво було обертати підкладку в один бік, а корпус бабки в інший. Рухалися як на підшипниках. Все було готово до запуску.