Настала пора ставити бабку на штатне місце. Просвердлив в станині отвори під гвинти кріплення бабки (М14х1.5 4шт), купив добрячі гвинти потрібної довжини, шайби до них. Нормальні шайби коштують як паршивенькі підшипники. Але спочатку треба було перебрати бабку і вичистити з підшипників стружку. Ну і поставити регулювальні шайби. Штатні сальники опори являють собою комбінацію войлочної манжети і банального пластикового кільця, які ковзають по зовнішній поверхні фланця. Тобто герметичність ущільнення ніяка. Очевидно, вузол розраховувався для роботи на густому нігролі. Сучасне трансмісійне мастило, яке я туди залив особливого опору витіканню не відчувало, ггг. Тому при заливці прийшлося контролювати рівень мастила і не переливати. Один із сальників, на передній кришці підшипників,  я поставив іншим боком: Також регулювальні пластини-шайби переніс під задню кришку. Це дало можливість наблизити планшайбу до підшипника. Краї кришок промазав герметиком, але так, щоб залишився повний контакт базових поверхонь метал-метал. Як і обіцяли мені коментатори, регулювання натягу підшипників прокладками той ще гемор. Ну нічого, помучився. Свідомо залишив підшипники трошки перетягнутими, з розрахунку на усадку прокладок. Далі закріпив бабку на штатному місці. Підкладку під бабку на станину посадив через епоксидку. Мета - вирівняти мікронерівності і компенсувати завал країв як результат роботи "плоскошліфа". Коли епоксидка ще була пластичною виставив співвісність бабки і супорта. Виставляв по штоку від принтера, іншої качалки у мене не було. На всяк випадок провертав патрон кілька раз і кожного разу обкатувався. Повторюваність була повною. Биття на штокові складало в залежності від положення кулачків і способу затяжки  приблизно 4-6 соток. Це на відстані порядку 50-100мм від патрона. Далі звичайно моя "качалка" починала провисати і набігали ще кілька соток. Затягнув гвинти до вилупа ока, перевірив. Все добре. Так і залишив застигати.