ximik69

Один раз попробував зварити з пирію. Думав, що найменш затратне. Цілий день вибирав пирій на городі, посушив, потім порізав і вийшла дууже мааленька каструлька. Зварив, попробував, фу кислятина і вилив. За пару годин перекисло. Може забагато дріжджів дав. Для себе вирішив, що не вартує пиво тої мороки. Коротше, то було давно і неправда, всі строки позовної давності минули:)

Колись дуже давно читав книжку під назвою типу "домашнє пиво і квас" як казочку на ніч, слюнки ковтав.

Вітаю всіх з Днем Незалежності!!! Ми святкуємо великий ювілей - 30 років самостійної держави. Бажаю всім миру, єдності, наснаги і здоров'я. Нехай настане день, коли ми і наші діти будемо пишатися здобутками нашої держави. Хай нам всім вдасться викувати своє щастя. Всім гарного настрою!

Відверто кажучи, з дефектоскопами ніколи не мав справу. Припускаю, що випромінювання там "біле нефільтроване":) Якщо там нема явних піків характеристичного випромінювання, то якихось цікавих фішок від дифракції не побачимо.

Тут ше один нюанс з роторами асинхронних двигунів. Залізо поглинає рентген в рази сильніше алюмінію і товщина його в рази менша за товщину пластин сталі, отже будь які нюанси в сталі будуть набагато краще видні, ніж відповідне для алюмінію.

Тут скоріше не зміна структури алюмінію (вже писали) і не зміна розмірів зерен, а зміна орієнтації зерен, бо при литві алюміній застигає поступово, починаючи від холодних частин і до товщих чи гарячіших ділянок. Вздовж градієнтів температур ростуть дендрити, при малих швидкостях затвердіння можуть утворюватись рівновісні зерна з випадковою орієнтацією. До речі, який рентген знімали - "біле" випромінювання чи характеристичне? Я так розумію, що області з хаотичною орієнтацією і певною переважною орієнтацією зерен можуть мати різний вигляд на просвіт завдяки тому, що дифракція рентгену від цих областей буде різною.

Тепер трохи як підсумок - склад металів бачать рентгенофлюоресцентний, EDX, WDS, XPS, електроіскрова і лазерна абляційна емісійна спектроскопія. Склад легких елементів - WDS, XPS, електроіскрова і лазерна абляційна емісійна спектроскопія. Може є ще доступні методи на вуглець. Склад плями від часток до кілька мм поверхні -рентгенофлюоресцентна спектроскопія, електроіскрова і лазерна абляційна спектроскопія. Склад окремих зерен до кілька мкм - EDX, WDS. Вони ж дозволяють робити приблизні карти хімічного складу поверхні. Коротше, для контролю сировини - склад вуглецю і металів на поверхні - рентгенофлюоресцентна спектроскопія, електроіскрова і лазерна абляційна спектроскопія, XPS. А для серйозних дослідних розробок - EDX, WDS, металографічний аналіз, мікротвердість, рентгенівська дифракція порошку. Тільки тоді бюджет кусається:( От і казочці кінець, а хто дочитав - молодець. Бо многабукаф.

Ще трохи додам по вуглецю. Легкі елементи типу B,C,N,O досить важко кількісно визначати методом EDX та рентгенофлюоресцентно. Вони його бачать швидше якісно, а старі прилади на легкі елементи взагалі сліпі як кріт. Вуглець можна визначати методом дисперсійної спектроскопії за довжиною хвилі (WDS) https://serc.carleton.edu/research_education/geochemsheets/wds.html та рентгенівської фотоемісійної спкктроскопії(XPS). WDS як і EDX - приставка до електронного мікроскопа, електронний пучок так само дає рентген, тільки детектор інший, міряється інтенсивність для одної довжини хвилі. Відділення рентгенів ських хвиль іде на дифракційній гратці, яку механічно орієнтують в просторі. XPS - спектроскопія, де зразок опромінюють рентгеном(а не електронним пучком) для вибивання електронів з його поверхні і виміру графіку залежності їх кількості від їх енергії. https://en.m.wikipedia.org/wiki/X-ray_photoelectron_spectroscopy Добре бачить легкі елементи.

Аналіз може бути двох типів - структурний і хімічний. Рентген при взаємодії - проходить наскрізь, поглинається, дифрагує на кристалічній гратці, викликає перевипромінювання на іншій довжині хвилі (флюоресценцію) збуджених ним атомів. Структурний аналіз показує тип і кількість фаз у сплаві (метал, тверді розчини, карбіди, графіт). Хімічний показує склад сплаву. Для першого типу аналізу потрібне характеристичне рентгенівське проміння, регіструється дифраговане проміння тої ж довжини хвилі (залежність інтенсивності від кута дифракції), за положенням і інтенсивністю піків визначають вид, структуру і кількісний вміст фаз. Для визначення хім. складу використоується флюоресценція, збуджується рентгенівське випромінювання зразка або опроміненням рентгеном (рентгенофлюоресцентний аналіз) або опроміненням електронним пучком (електронно-дисперсійний рентгеноспектральний аналіз, EDS,EDX). По отриманим спектрам залежностей інтенсивностей від енергії прийнятого випромінювання визначають склад. Положення піків визначаються типом атомів у сплаві, інтенсивності - їх кількісним вмістом. Для хім. визначення вуглецю краще флюоресцентний аналіз.

В рентгенівських трубок часто 2 або 4 вікна для виходів на кілька рентгенівських установок, які працюють від одної трубки. Часто це 2 монокристальних або порошкових дифрактометри з різною конфігурацією для різних зразків. По ссилці на малюнку такий здвоєний порошковий дифрактометр Stoe Stadi P https://www.stoe.com/product/stoe-stadi-p/ За часів ссср були і по кілька камер для лауеграм(монокристал) чи дебаєграм (порошок) на одну трубку. Популярні тепер трубки з лінійним фокусом і 4 вікнами дозволяють приєднати 2 монокристальних дифрактометри (вздовж лінії фокусу) або 2 порошкових (поперек фокусу).

Ссилки на інструкцію про паяльну пасту http://www.lorenzgroup.com/userfiles/product_files/9125_Flyer Lotpaste TM-HP.pdf І її склад http://www.lorenzgroup.com/userfiles/product_files/4981_Spez LFM-34X TM-HP 14.pdf Інструкції на жаль німецькою. Пошукайте подібну пасту, може це Вам поможе. Описана паста містить срібло, тому мішати її зі свинцевими припоями не варто - погано паяється, утворює в'язке тісто замість розплаву. Серед групи паст тої фірми чогось із припоями ПОС не знайшов. Попитайте на радіоринку паяльні пасти для пайки методом рефлоу без відмиву залишків і хай Вам пощастить:)

Шановний @Одессит, як варіант для лінивих можете ще спробувати паяльну пасту для пайки методом рефлоу (гріємо плату з розставленими детальками в печі, припой в пасті плавиться і припаює детальки, потім охолоджуєм) з пасивним флюсом, що не потребує змивання. Маю вдома LFM-34X TM HP. Там припой - олово+2% срібла, який флюс - невідомо, але він сильніший від каніфолі, хоч і слабший за хлористий цинк. Суть роботи- акуратно гріємо деталь, флюс потроху висихає і полімеризується, відновлюючи окисли, потім при підвищенні температури вже плавиться припой і залуджує деталь. Слабо окислену мідь чи латунь флюс пасти відновлює і потім все добре . Почитайте графік прогріву при пайці методом рефлоу і можете спробувати прогрівати подібно до нього в муфельній печі, будівельним феном або акуратно пальником з великої відстані. Як правильно виглядає - паста !трохи! розтікається, потім підсихає, потім плавиться. Якщо зразу різко розтікається, вся стікає з горизонтальної деталі або взагалі горить, то грієте засильно. Можна гріти напряму паяльником, але то заскоро і флюс не розкриває свій потенціал.

Клас, дякую за ідею для тих в кого є станок та індикатор.

Якщо душа просить експериментів, то можна спробувати. Не морочитись складними електролітами, а взяти сірчанокислотний. Єдине, чи гальванічна пара мідь-залізо не буде сильно сприяти корозії ? В сирій майстерні то завше буде проблемою незалежно від способу кріплення міді, бронзи чи латуні. І чи не буде утворення іржі на межі мідь-сталь відлущувати мідь? Тонкий початковий шар має бути щільним, тому корозія крізь діри в шарі міді навряд чи буде. Відлущуватись може хіба скраю. Осадження міді на шорстку поверхню, напр. після чорнового точіння, трохи покращить міцність. Тут хтось в темі жартував про позолоту, а от золотисте покриття нітридом титану навряд чи дасть корозію. Щоправда, як воно працюватиме під великими струмами - питання ще те. Коротше - можна пробувати наносити мідь, без заморочок ( з проточками, електролітами з важко діставаними компонентами тощо). Виставив струм і лишив на ніч, потім заглядати раз на день. І дооовго чекати. Може якийсь час деталь попрацює. Якщо ж шукати щось технологічніше, то я за припаювання мідної чи латунної стрічки, трубки чи шини м'яким припоєм (паяльною пастою). В печі це буде одне задовонення. Як відвалиться можна зразу ще раз припаяти.

Шановний Curandero, я колись осаджував мідь електролітично на графітові електроди для припаювання контактів. Поділюсь трохи досвідом. Діаметр електрода від 0.7 до 6 мм. Електроліт брав, CuSO4 120 г/л, H2SO4 70г/л, спирт 20-25 мл/л. Тільки не пригадую, чи концентрація сульфату міді в перерахунку на безводний CuSO4 , чи п'ятиводний CuSO4*5H2O. Знайшов рецепт погугливши по словах "електроліт для кулонометра". Це колись був в хімії такий пристрій у вигляді електролізера для вимірювання кількості електрики за зміною маси електрода. Рецептів електроліту багато, в середньому співвідношення близькі до вказаних мною. Важливо, щоб густина струму була в межах 2-20 ма/см^², тобто 0.2-2 А/дм^². Менше - мідь відновиться до +1 тобто Cu2O/Cu2SO4. Більше - осяде губчаста мідь. Мій досвід загалом співпадає зі сказаним в темі. При нанесенні на електрод 0.7мм близько 1.5мм міді на сторону, початкова густина струму була виставлена 20ма/см^². При рості міді густина струму падала. Шар був матовий рожевого кольору із горбиками 0.2-0.3 мм. Припаялось все добре. Розумію, що міцність і провідність менша, ніж плавленої чистої міді. Проте для запропонованої мети це може й годиться. Проблема недостатньої провідності -не проблема, бо основний спад напруги буде в місці контакту щітка-кільце. Головне - перші 0.1мм буде щільним шаром. Проблемою буде адгезія до сталі та зносостійкість до стирання. Так що якщо хотіти наносити за пару днів 2мм, зрівняти нерівності потім ще раз нанести. То можна.