Джалізовий соварій

Отож я переконався, що конструкція зліплена мною функціональна.

Тепер треба наближати її до токарного в прямому розумінні.

Наступна коштовна покупка після супорта - патрон. Зірок з неба я не збирався хапати, отож вдовольнився 80мм патроном. Спочатку я вирішив купити радянський, "із зберігання". Добре, що домовився з продавцем про можливість повернення. Два різних продавці продали мені дійсно нові, в консервації радянські патрони. Один псковський, інший не зміг ідентифікувати. Криві, косі, аклоголічні творіння. Як близнюки. Зроблені і зібрані аби як, просто щоб лежати в ящику з надписом "ЗИП". Вибачився, повернув обидва. І замовив найдешевший китайський, на (название сайта, их трех букв, который непроизвольно считается некоторыми, местом сосредоточения мошенников). Випадково натрапив на напрочуд адекватного продавця, який відправив патрон чи не швидше, ніж прийшла СМС від банку про підтвердження переказу. 

Приїхав дрібний патрончик, в акуратній коробочці, з зворотніми кулачками, ключиком, гвинтиками. Все рівненьке, без люфтів, змазане, акуратне. І майже на 1000грн дешевше, ніж попередники.

Поніс його знайомому на призму. Той затиснув в нього щось рівне і наміряв якісь лічені мікрони биття.

Потішився я із тої цяцьки і гайда займатися банальнішими речами.

В той же день, коли приїхав патрон, сталася подія, яка для мене так само важлива, як для людства відкриття вогню. Я проточив свою першу посадку під шків. І він на неї сів. Щільно, так як треба.

Мою горду мордяку можна було порівняти із мордякою первісної мавпи, яка попукуючи від страху але все-таки тримала гілку охоплену вогнем.

Від провертання шків фіксується імпровізованою шпонкою зробленою із хвостовика свердла:

Далі стало питання зменшення частоти обертання шківу. Треба городити контрпривід.

Була зварганена наступна конструкція:

"Голова" від болгарки, на неї нагвинчено залишки від дротяної щітки, на яку надіто шків від помпи жигуля, до якого через дистанційні шайби із компового вінчестера притиснуто наскрізними гвинтами шмат фанери. Фух, наче нічого не забув.

Обрізки бруска внизу то підручник.

Весь сетап:

Це я із шматка фанери точу менший шків.

Переробив трохи станину для мотора, вона стала виглядати так:

Ці всі жертви задля зменшення частоти обертання шпінделя до 300об/хв.

Сетап загалом:

Як видно, фуганок, який я описував в блозі раніш, використано в якості "грузила".

Все, приготування завершено, в наступній частині будемо точити.

Першочерговою задачею для мене було посадити шків на вал. Вал є симетричний, на обох кінцях має шліци. А от флянець у мене був лише один. Його шліцову частину я розраховував використати для виготовлення планшайби. Отож прийшлося обходитися "якось так".

Для цього зібрав передню бабку по тимчасовій схемі - сам корпус закріпив поближче до різцетримача а вал перевернув, тильним кінцем до різця.

Виглядав той сетап ось так:

Видно, що бабка розташована практично по центру станини. Для кріплення в станині прийшлося просвердлити два отвори діаметром 14мм.

На тильний кінець валу одягнув фланець, до нього притиснув фанерний диск, до якого пригвинчено жигулівський шків помпи/вентилятора. Все це добро стягнуте шпилькою, яка проходить через отвір в шпінделі. Фанерка з двигуном на кількох саморізах висить на столі натягуючи ремінь і я точу!

Різець 20мм (по хорошому треба 18мм), сальника немає, стружка летить прямо на передній підшипник, оберти зависокі (700об/хв), вал прикалений але я точу!

Різець прийшлося трохи перехилити підклавши бляшку під хвіст, бо вже надто високо стояв. Тим не менш, процес ішов впевнено і без тих негативних моментів, якими лякають токарів-початківців.

Опора кардану, про котру я вже згадував тут була проточена і виконувала роль шліфувального. Для цього я зробив фанерну планшайбу діаметром приблизно 300мм і обклеїв її шліфувальним папером. Приводилася в рух та машинерія від двигуна пральної машинки.

Навесні цього року  в барахолці я купив малу поздовжну від 1Е61М. У цього станка їх було дві на вибір - класичної компоновки і з швидким відводом різця. От останню я й купив. Розрахунок був такий: поздовжнє переміщення різця буду здійснювати звичайним способом, а поперечкою буде механізм швидкого відводу різця. Штатний (поздовжний) хід складає 140мм, по факту ~150мм, поперечний я надіявся отримати щось близько 100мм (ширина малої поздовжної 140мм). Передньою бабкою буде вищезгадана опора кардану, станиною... ммм... станину зліплю з чого прийдеться.

Чим прийдеться виявився 160 швелер. Із нього була зварена ось така конструкція:

Розміри видно які. Конструкція була відпалена, вірніш "зістарена". З кольору мінливості видно до якої температури я її грів. Час витримки - дві доби.

А потім болгарка і "плоскошліф". Човгав я її кілька вечорів, але добився перепаду по площині близько 5 соток. Лише в кількох місцях залишилися ями до 0,15мм.

А потім знов взяв в руки болгарку, дриль і інші низькотехнологічні інструменти. І вийшло ось так:

Знов "плоскошліф", дремель, наждачка, імпровізовані шабери і т.п.

Накладка з круговим вирізом крім гвинтів посаджена ще й на епоксидку.

Усі ці жертви для того, щоб вийшло ось так:

Так зробив привід поперечки:

Прикидаю компоновку:

В якості ходового гвинта використав шпильку М12. Гайка - саморобна, капролонова. Закріплена ось так:

Проєм перед нею вибраний в чавуні - місце для підшипників і піджимних гайок. "Фрезерував" дремелем (гравером).

Чесно кажучи, дивлячись на якість виготовлення малої поздовжної турбувався про те, щоб напрямок руху поперечки був строго перпендикулярний поздовжному, але обійшлося.

Швиденько виготовив різцетримач:

Із товщиною матеріалу стався деякий оверкіл - 20мм. Але що було - то було. Зато не погнеться. І таки так, подібний "оверкіл" трапиться не один.

Завершив апокаліптичну картину стіл, куди я присандалив станину майбутнього токарного. Я того стола зробив раніше із дубових віконних луток.

Стіл мав фатальний недолік, який відразу став його перевагою - він був важелезний. І рівний.

Із шматка фанери, обрізків металопрокату і жигулівських запчастин на швидку руку був виготовлений кронштейн двигуна:

В процесі виготовлення підкладки під корпус передньої бабки (так, опору кардана вже перехрестили!) закономірно дав в штангу, що для мене характерно.

Дремель в руки і гайда:

Товщина 28мм. Не зважаючи на непристойний вигляд, після "плоскошліфа" підкладка дотепно "плавала" на станині від легкого доторку. А після притискання відривалася з помітним зусиллям. Так само поводив себе і корпус передньої бабки. Особливо цікаво було обертати підкладку в один бік, а корпус бабки в інший. Рухалися як на підшипниках.

Все було готово до запуску.

У кожного гаражного "яумамкиінженера" повинна бути фотка із плитками Йогансона. Це як зеркалка у фотографів - байдуже, що ти не знаєш як вона вмикається, але ти крутий. Так і з плитками.

Пару тижнів назад, колега по роботі напитав у знайомих комплект плиток. І от, всього за 300грн я став власником набору КМД, який тут же перехрестив на плитки Йогансона. Бо чогось від "КМД" мені тхне чоботами, сталінськими шарашками і п'ятирічкою за чотири роки. А Карл Йогансон - поважний шведський інженер, фанат своєї справи і взагалі цікава людина.

Набір плиток, що потрапив мені в руки, був добряче потасканий і явно зібраний із кількох різних. Деякі плитки вже підточила ржа, добре, що хоч не на робочих поверхнях. Але вони добросовісно притиралися і липли одна до одної, що давало деяку надію.

Спочатку мені здавалося, що використовуватиму їх вкрай рідко, для перевірки вимірювальних приладів та й годі.

Насправді, за останній тиждень я їх так і не прибирав з верстака - постійно користувався. Навіть не здогадувався, що ця проста річ може бути такою помічною.

(Вибачайте за розмите фото, залапав лінзу камери масними руками)

Перед тим як ліпити докупи залізяки, непогано було б озвучити (навіть для самого себе) відповідь на запитання "Що мені треба від того токарного?".

Майже постійно мені були потрібні невеликі втулки, шайби, корпуси для невеликих підшипників (203 максимум), коліщатка, шківи, оправки. Крім того, вельми гостро стояло питання отворів великого діаметру (20-40мм) в відносно великих (150х40х80мм) деталях. Матеріали - пластик, дерево, кольорові метали, сталь. Тобто все, що під руку трапиться. Діаметри - навряд чи більше 80мм, шківи до 150мм. Досить часто виникала потреба торцувати чи проточувати довгий тонкий вал. От і все техзавдання.

З цього витікають вимоги:

• висота центрів - близько 100мм
• ВМЦ - 100-200мм
• прохідний отвір шпінделя - не менш 12мм

Бюджет. Я розумів, що більша частина бюджету може піти на інструмент і вимірювальні прилади, тому орієнтувався на той, що був в наявності, або був відносно доступний. Для себе я визначив суму в 4000грн. Ця сума була для мене відносно підйомною без значного дискомфорту для сімейства.

Звичайно ж я розглядав варіант "підзбирати". Тобто збільшити бюджет вдвічі. За ці гроші були доступні розкомплектовані ТВ-16 в стані металолому, різноманітні варіації на тему ТН і уламки ТВ-хх незрозумілої комплектності. Звичайно ж, для їх відновлення потрібно було б ще "підзбирати". А мій бюджет+2*"підзбирати"=китайський настольний токарний.

Доступу до станочного парку я не маю.

Тому було прийнято рішення ліпити саморобного кадавра максимально використовуючи заводські вузли.

Першого "заводського вузла" знайшов любимий таточко, далася взнаки близькість місця проживання до природнього ареалу механізаторів:

В чіпмейкерській практиці часто виникає потреба швиденько поміряти частоту обертання якогось валу, шпінделя чи чогось подібного. Зазвичай, тахометра під рукою не трапляється. Спробуємо обійтися мультиметром, який може міряти частоту струму. Більшість популярних приладів це роблять. Для прикладу ось мій мультиметр, ввімкнений для вимірювання частоти:

В якості чутливого елементу нам буде потрібна якась котушка індуктивності із розімкненим магнітопроводом. Простими словами - шмат заліза з намотаним на нього мідним дротом. Найкраще підходить котушка звичайного автомобільного реле на 12В. Цілком підійде автомобільний ДПКВ чи щось подібне. У мене по гаражу вже років зо два валяються залишки жигулівського реле, його я й використав:

Чіпляємо виводи котушки до щупів мультиметра. Полярність ролі не грає.

У мене все це господарство виглядає ось так:

Ми будемо міряти частоту обертання свердлильного патрона. Придивившись, можна помітити, що я туди причепив невеликий магнітик.

Вмикаю свердлилку і підношу сердечник котушки реле до магнітика:

Відстань від котушки до магнітика самі бачите. На достатній відстані відчувається характерна пульсація, магніт починає притягувати сердечник.

Опа, мультиметр щось наміряв:

Далі рахуємо. Ми отримали приблизну частоту коливань в 14Гц. 1Гц це одне коливання в секунду. Значить, магнітик 14 разів за секунду проходить коло сердечника. В хвилину він це робить 14*60=840. Маємо частоту обертання патрона свердлилки 840 обертів за хвилину.

Точити я хотів завжди.

Скільки себе пам'ятаю, завжди тягнуло до станків. Старався зрозуміти їх принцип роботи, особливості, характер, чи що. А особливо привертали увагу токарні.

Коли мені було років з 9-10 у нас перебудовували школу. Стару майстерню барахолили, переносили на інше місце. І я мав можливість на протязі кількох днів крутити ручки, як я тепер розумію ТВ-16. То була магія. Я мало що розумів, але точність станочної механіки добряче засіла в дитячих мізках. Пізніш, коли заходив до дядька чи товаришів на завод, я годинами спостерігав як засмальцьовані і часто напідпитку дядьки "давали план". Лунали слова "брак", "десяточка", "припуск", "лімб" і т.п. 1К62, за якими працювали дядьки були для мене якимись космічними агрегатами.

Але вперше за станок я став випадково. Мій колишній шкільний товариш закінчив ПТУ і в кінці 80-х розпочав трудову кар'єру. Працював він токарем, та ще й за модним тоді ЧПУ станком, здається болгарського виробництва. А у мене виникла потреба проточити якийсь валик. Звичайно ж я пішов до Вітьки. Він з радістю взявся за роботу і через десяток хвилин деталь була готова. Добре пам'ятаю, як світлодіодні цифри на УЦИ перетворювалися в реальні розміри моєї деталі. А потім товариша кудись позвали. Він півжартома кинув "- Ти тут експериментуй, я щас...". Я ж сприйняв фразу буквально. Швидко розібрався з маховичками, кнопки вмикання приводу патрона і переходу з програмного в ручний режим я запам'ятав раніше. Зараз я розумію, що швидкість обертання шпінделя була завеликою, але тоді я лише зачаровано дивився, як з-під різця виходила гарна рожева стружка, відразу завивалася і синіла в лотку під станком. Логічність керування і точність рухів захопили мене так, що я не зчувся, як спустив всю деталь в стружку. Це засмутило мене, адже я ніц не розумів, як вставити нову заготовку в патрон. З горя я почав обережно тикати кнопки на консолі. При переході в програмний режим станок сказав "Псс!!!", кулачки патрона розвелися, з його нутрощів виліз металевий циліндр, різець зобразив з нього якусь втулку, відрізав її і станок знов затих. "- Ага!" подумав я. Ще одне натискання кнопки на консолі, циліндр знов в патроні. Я швиденько давлю аварійний грибок і станок затихає. Перемикаю в ручний режим і насолоджуюся своєю владою над станком. Через пів години Вітька чухає потилицю і розмірковує над тим, як списати зпиляну мною в стружку заготовку довжиною щось зо три метри.

З того моменту пройшло багато часу. Але чарівне відчуття, яке відчуваєш коли заготовка стає деталлю не забулося.

Кілька разів я задумувався над покупкою власного токарного. Але тверезо прикинувши, приходив до висновку, що для моєї сім'ї то занадто. Грошей тих я точно не відіб'ю, а куди приткнути навіть10кгрн питання не виникало. Так-так, сімейство, господа, болячки та інша суєта.

Отож я трошки заспокоївся і прийшов до рішення, що якщо потрібен токарний, то або саморобний, або ніякий.

А моя новітня токарна історія почалася з оцієї теми:

Ще в часи царя Гороха купив я невелике китайське точильце. Навіть на момент покупки стан у нього був "не ахті". Після вмикання, точило починало гуляти по столу, підскакуючи і вібруючи.Так як використовував я його для обдирки ржавих залізяк і гостріння сокири, мене то влаштовувало. Особливо, після того, як притягнув двома гвинтами до важелезного верстака. Точильце і тут проявляло свій норов: при вмиканні і вимиканні на секунду-другу точило і верстак зливалися в резонансі і з останнього щось обов'язково падало додолу. Так тривало досить довго, до моменту, коли я зробив свердлильну стійку і виникла потреба точити свердла. В оригінальному стані робити цю процедуру на точильці було не надто комфортно. Крім того, зашелестіли обидва підшипники.

Коротше, я його розібрав. Поприколювався над якорем розміром з невелике яблучко, зацінив литий корпус товщиною з міліметр. А потім звернув свою увагу на вал. З правого боку він був відносно адекватним. А от з лівого, як посадка круга, так і зацентровка на торці були зміщені по радіусу на добрих пів міліметра. Діаметр валу - близько 15мм. Я сказав "Гм" і пішов на базар. Там купив свіжий 200мм "білий" круг, оправку під нього на вал 14мм. Взяв в руки болгарку. З лівого боку вал відрізав врівень з підшипником. Праву частину вкоротив і підшліфував на ходу до діаметра 14мм. Перед цим, звичайно, поміняв підшипники. Діаметр валу я звичайно провтикав, як і циліндричність. Ще трохи вкоротив, ще трохи розшліфував. Після якоїсь ітерації оправка сіла на вал відносно рівно. Посадив круг, заправив його. Пошукав взаємне розташування оправки, валу і круга. З якогось разу знайшов положення, при якому точильце навіть не будучи закріпленим стояло на столі як вкопане. То була перемога.

Зробив заглушку на ліву сторону, щоб прикрити пеньок валу. Розширив захист, зробив станинку із шматка полички, гумові ніжки. Завершив діяння регульованим підручником. Точильце стало виглядати ось так:

Ось тут видно щойно імплантовану оправку:

Після усіх цих процедур точильце змогло адекватно заточувати свердла та інші металоріжучі приблуди. І робить це понині.

Трішки приакуратив станка, подороблював дрібниці на зразок короба для відводу стружки, поганяв на різноманітних дощечках. При наявному комплекті шківів на валу вийшло 4100 обертів в хвилину. Чистота обробки дозволила без проблем зібрати щити і їх же профугувати після склеювання.

Залишилася циркулярна частина і було вже почав прикидати що до чого. Аж "внєзапно", у таточка виникла потреба в свіжозбудованому станкові. Відмовити не можна - ледве завантажили втрьох творіння на причеп і поїхало воно у Київську область. Отож циркулярна частина стала на паузу.

Видно короб для відводу стружки і кришка клемної коробки двигуна. Знайшов таки. Ех, пофарбувати б...

Із двигуном мого фуганку трапилася стандартна історія. Без таблички, без будь-яких опізнавальних знаків, повний тирси, передній підшипник закоксований всмерть. Підшипник я швиденько замінив, тирсу вичистив, обдер і за допомогою старшого пофарбував. Стало питання визначення потужності і підключення.

Прийшлося застосувати дедуктивний метод. Діаметр валу - 28мм. Відстань між отворами на лапах - 110мм. Зі слів таточка: "- Мужики сказали, що три кіловати".

Обмотки з'єднані зіркою. Спершу роз'єднав обмотки і повиводив їх початки. Чисто для експерименту. Спробував запускати з конденсаторами. Виходячи з "трьохкіловатності" потрібно було 210Мф. Необхідної ємності у мене в наявності не було, отож прийшлося шукати та замовляти. І от, із Маріуполя приїхав МБГВ 200мф 1000В. Движок приємно і м'яко стартував із вказаним конденсатором при вмиканні зіркою і працював без робочого конденсатора взагалі. Дивно. В трикутнику із підключеним конденсатором трошки перегрівався, значить 200мФ для нього занадто (для 3кВт двигуна треба 210мФ). Але це точно не 2,5кВт двигун (у них вал 22-25мм діаметром). Одним словом, так і залишив. Для пуску підключав конденсатор, працював без нього.

Із бляхи зігнув коробку і розташував в одному із швелерів станини:

Дерев'яна коробка коло двигуна містить конденсатор.

Бонусом новий шків (привіт барахолці Чіпмейкера!) і регулятор натягу ременя:

Зібравшись із силами і назбиравши металолому я взявся за фуганок.

Після кількох днів міркування і роботи болгаркою та зваркою народилася ось така конструкція:

Двигун там просто для примірки.

Швелери зварені між собою трьома відрізками труб. На краях діаметр труб 108мм, посередині - 82мм.

З іншого ракурса:

Площину під корпусами опор валу вивів "шабрінням болгаркою". Станину варив точками, даючи металу охолонути. На щастя конструкцію не покрутило.

Для "столів" зварив каркаси із прямокутної труби:

Площина їх виводилася на "плоскошліфі" - шматку товстого ДСП накритого шліфувальною шкуркою 400х1100мм. Потім свердлилися отвори і гвинтами М6 з потайною головкою пластини кріпилися до каркасів.

Все це суттєво додало їм жорсткості.

Опісля, зібрані столи ще раз шліфувалися на "плоскошліфі".

Регулювання висоти прийомного столу, видає в мені жигуліста зі стажем:

А от схема регулювання висоти подаючого столу попила мені крові. Я тижнями крутив в голову різноманітні схеми. На ексцентрики не було грошей, як і на направляючі. Конструкції де стіл тримається на важелях, які нахиляються я відмів як не жорсткі. В результаті народилася наступна схема.

Із квадратної труби 30х30 зварив дві рамки шириною строго як ширина між швелерами станини:

Нижня, нерухома рамка прикручена до станини:

Між собою, як видно, рамки стягнені двома 16мм гвинтами+широкі шайби+пружини клапанів того ж жигуля.

Кут нахилу площини рамок до площини столів - близько 30 градусів. Звичайно ж площини рамок виведені на "плоскошліфі".

До верхньої рамки приварив ось таку конструкцію:

Два наварених кутика утворили горизонтальний майданчик для подаючого стола.

На головки гвинтів, які стягують рамки наварив довгі гайки, через які пропустив  12мм шпильку:

Обертаючи шпильку можна рухати верхню рамку під кутом до площини столів, а з нею і подаючий стіл.

Конструкція вийшла проста і доступна. Річна експлуатація показала її життєздатність.

Далі буде електрика і перша стружка.

P.S.Відразу вибачаюся за якість фото, на той час під рукою був лише BlackBerry Bold.

Саморобна розточна головка дала першу продукцію.

Працював на обертах близько 300об/хв.

Мінімальний діаметр розточки - 12мм, максимальний - близько 48, пробував лише 35мм. Отвори в деталі на фото мають діаметр 22мм.

Зловити п'ять соток можна без особливих проблем. Максимальний зйом - близько 1мм на радіус. Комфортний - 0,3-0,6мм. Це при вильоті твердосплавної частини близько 30мм. При зйомі 0,2мм  і більше виходить красива вита стружка відрізками десь по 80мм. Чистота поверхні не ідеальна, але мене цілком влаштовує. На фото видно.

Зібрав "дерев'яне точило" (про нього ще буде), нашвидкоруч заточив твердосплавну вставку.

І воно таки розточує!

Спочатку виникла потреба зробити "літучку" з радіусом обробки близько 30мм. Взяв прямокутний шматок заліза, розточив в ньому отвір, виточив циліндр, впресував в отвір. На потрібній відстані просвердлив отвір діаметром 6мм, вставив туди обломок розвертки, заточив його. Зробив роботу і задумався - це ж так і розточувати можна. Тільки регулювати радіус якось потрібно. В результаті народилася ось така конструкція:

Твердосплавний елемент - заготовка під розточний, для впаювання в циліндричну державку. Ще не заточив, завтра буду експериментувати.

Радіус обробки регулюється поздовжнім гвинтом, ось тут його добре видно:

Рухома частина стопориться шестигранником. Гвинт на торці ліворуч стопорить від провертання циліндричну вісь. Перестархувався.

Ця приблуда затискається в патрон токарного, заготовка - в різцетримач і теоретично це все дасть змогу розточити отвір в габаритній нерухомій деталі.

Завтра буду експериментувати.

Виникла потреба порівняти торці стальних пластин товщиною 12-20мм. Так як підходящих фрез в наявності не виявилося, швиденько зварганив "літучки". Твердосплавна частина зроблена із зношеної розвертки.

Перші деталі виточені з соточним допуском. Каретка їздить по штоку.

Помізкувавши трохи закріпив дриль таким чином:

Фактично дриль фіксується в двох точках - хомутом внизу, коло шпінделя і чотирма гвинтами М5 на місці штатної ручки.

Столик зроблено із обрізків циркулярного стола покуроченого фуганку. Він легко переміщується по колоні а також знімається взагалі після відпускання двох гвинтів. Якщо придивитися, можна помітити отвори штіфтів на каретці. Роль штіфтів виконують конічні ролики передніх ступичних підшипників жигуля.

Це вже стійка на своєму місці. Додав мебельний газовий амортизатор, кнопочну станцію із регулятором обертів, нормальне освітлення. Із залишків металолому і обрізка товстої "кухонної" ДСП зробив столик. Рідну ручку дрилю із вимикачем зняв, замінивши її на саморобний кожух із обрізку каналізаційної труби.

З часу створення девайсу минуло півтора року. Конструкція виявилася вдалою і особливих доробок не зазнала. Десь через місяць покрутило каркас столу, прийшлося попідрізати шви і переварити по новому. Зараз все добре, відхилення площини стола від площини обертання патрона близько 0,2мм на радіусі 180мм. Ще через місяць випаявся симістор в регуляторі обертів. Замінив на потужнішого і причепив на невеликий радіатор. А потім і пофарбував частину зварних деталей.

Максимальні оберти патрона становлять близько 1100, багато, як про мене. Але дімер дозволяє скинути їх до 450 без значної втрати моменту. По крайній мірі, коронкою діаметром 20мм по сталі свердлив в такому режимі не раз. Свердлилка без проблем переварює свердла від 3 до 16мм. Не ломає ні ті ні інші.

Столик знімав лише кілька разів, габаритну деталь клав прямо на верстак, підпираючи дерев'яними обрізками. При встановленому в патрон 16мм свердлі до столу залишається 20мм. Якщо ставити свердло прямо в конус, то відмінусовуємо висоту патрона. Але конус як я казав добряче  покоцаний, тому використовую його рідко. Якщо трохи підтягти регулювальні гвинти каретки, взятися за корпус дрелі і добряче посмикати ліворуч/праворуч, то на рівні столу можна наміряти люфт в дві-три десятки. При цьому каретка вільно переміщується, але зусилля на важелі зростає до межі комфортності. В звичайному режимі люфт до п'яти десяток.

Уміння свердлити отвори строго перпендикулярно до поверхні деталі та ще й ручним дрилем не є моєю перевагою. До сорока с з лишком років так і не навчився.

Тому стало питання зробити для дрилю якусь стійку, яка виправить той мій недолік. Із інструменту були доступні: болгарка, раніш згаданий відрізний, зварювальний інвертор, два ручних дрилі, сучасна Makita до 10мм та старий радянський монстр до 16мм в досить задроченому стані. Ну і плюс звичайний слюсарний інструмент, який є у більшості людей, які щось роблять по господарству. Бюджет затії - 500грн. Буквально. Я тоді був на добрячому "підсосі".

Із купи металолому, який утворився після руйнування циркуляркофуганку я вибрав два найрівніших і відносно не ржавих (ха-ха!) шматки швелера. Зачистив, зварив їх докупи. Вийшла колона довжиною 550мм перерізом 65х70мм. А потім я її кілька діб рівняв усім чим міг - від абразивного бруска до болгарки. Не повторюйте мою помилку - для направляючих вибирайте максимально рівні заготовки. Чухати прийдеться багато. В результаті виробив наступну методу. Поверхня замальовується перманентним маркером. Прикладається "лінійка" із обрізка алюмінієвого рівня, трохи притирається до поверхні, світлі місця зачищаю болгаркою із відрізним диском. Проходжу всю поверхню і ітерація повторюється. Ось так "колона" виглядала на якомусь етапі:

Приварену до торця колони підошву, звичайно, від зварки видуло ґулею, перпендикулярність виводилася теж "шабрінням болгаркою".

По колоні переміщується каретка, яка в розібраному стані виглядає ось так:

Поверхні ковзання обклеєні латунними пластинами вирізаними із старого жигулівського радіатора. Клей - червоний фіксатор різі.

Три гвинти на одній із стінок вибирають люфт. Кульки - смішна спроба вибрати люфт з іншого боку. Не робіть так. Зараз замість кульок встановлено обточені латунні гайки, всередину яких вставлено гніт, який затримує мастило.

Ні один із наявних дрилів не забезпечував достатньої точності. Вісь обертання патрона макіти гуляла в силу конструкції - підшипники сиділи досить вільно в пластикових втулках корпуса. А старий радянський монстр був просто добитим. Відповідним чином, на (название сайта, их трех букв, который непроизвольно считается некоторыми, местом сосредоточения мошенников) було куплено безіменного донора. За 360грн.  Донор мав саморобну ручку непристойної форми і кольору, КМ1 в шпінделі і добротний металевий корпус.

У донора прийшлося замінити підшипники. Також докупив оправку КМ1-В16 та китайський свердлильний патрон 3-16мм. КМ1 в шпінделі виявився добряче потовченим, але вибору не було.

Попередні прикидки:

Кінематика:

Важіль обертається на підшипнику, роль якого виконує обвідний ролик від дизельної "Кенги".

Майже завершена конструкція, вже з тримачем дрилю:

Основа - маховик від Жигуля. Корисний хід каретки - близько 250мм.

...

Чоловік зробив ділильну приспособу із старих автомобільних поршнів - http://home.iprimus.com.au/stevor/indexing_head.htm

Повертаюся до теми з фуганком.

Роздивився я те горе, покрутив головою, взяв болгарку і розрізав на цури. Геть усього. Посортував все те ржаве, криве і кострубате і сів думати, що його робити.

У мене в запасах був старий радянський 140-й швелер, десь  зо два метри довжиною. А от фінансів не було зовсім. А фуганка хотілося. От і все ТЗ.

Із столів старого фуганку, старого і вже завтуленого валу та перерізаного швелера почала вимальовуватися ось така схема:

Так, я розумію, що з швелером то оверкіл, але інших варіантів у мене не було.

На фото видно, що шпильки, на яких трималися столи і якими вони ж регулювалися (М20, не хухри-мухри) були приварені прямо до столів. Останні мають товщину 8мм. Ох і попили мені крові оті горби від зварки!

Відразу ж стало питання, а як рівно відрізати шматки різноманітного металу?

І народилася отака конструкція.

Пластина столу - обрізок циркулярного стола від старого фуганку, два підшипника з корпусами, стара болгарка, обрізки металі із загашників.

Імпровізовані лещата - зйомні, відкручуєш два гвинти і можна класти досить габаритні речі. На столі є кілька отворів, щоб кріпити заготовки прижимами, так як у "дорослих" станків.

Попередня версія, "занижена". Відрізав кілька деталей і переробив піднявши вісь обертання болгарки:

Із цією машинерією справи пішли веселіше. І стало питання переходу від дірок до отворів...

Я так дивлюся, португаломовні чіпмейкери ще ті збоченці.

Приїхало кілька різців від @Pittonза мало грошей.

Прохідний відігнутий вже встиг покоцати, але то не страшно, я ще вчуся.

Наші конструктори чи то азіровку опановують, чи то в них почуття гумору під кінець робочого дня прорізалося:

Якщо фігня (навіть сама неймовірна) має статися - вона станеться. Був у мене старенький улюблений мікрометр 0-25. Недавно  я його забув на столі і випадково торкнув щупом від зварювального інвертора. Ввімкненого. А стіл звичайно був металевий і приєднаний до "землі". Цанга з різзю, в якій обертається мікрометричний гвинт просто витекла. Одним словом, я отримав гарненьку заготовку під невелику струбцину.

Наслухавшись про моє везіння, колега по роботі, чоловік із великою заводською практикою, подарував мені "зекономленого" мікрометра. Від грошей на відріз відмовився.

Новоприбулий дуже схожий на постраждалого, але вже з твердосплавними губками. По факту потрапляння в мої руки на сотку прибріхував, та я його швиденько почистив, змазав і відкалібрував. Ще послужить!